ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000

ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000-2001

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

ТЕКСТИ ТА ПЕРЕКЛАДИ

Яусс, Ганс Роберт (переклала Олена Гутарук)

Jauss, Hans Robert

(b. Germany, 1921-) Professor of Romance languages and literary theorist. Jauss studied at Heidelberg and taught at Heidelberg, Munster and Giessen before his appointment at the ,. University of Constance in 1966. He is one of the central figures in the ""Constance School and is best known for the aesthetics of reception (Rezeptionsasthetik), a hermeneutically based approach to ""literature and literary history influenced primarily by the Russian formalists and by Jauss' teacher *Hans-Georg Gadamer (1900-). (See *hermeneutics, Russian ^?" *formalism.)

Jauss' early work concerned aspects of French literature, particularly the medieval period. In 1967 he attracted the attention of literary theorists with his inaugural address at / Constance, 'Was heisst und zu welchem Ende studiert man Literaturgeschichte?' [What is and for what purpose does one study literary history?]. This talk was subsequently published as Literaturgeschichte als Provokation der Literatur-wissenschaft [Literary History as a Provocation to Literary Scholarship]. In this work Jauss outlined the main precepts of the aesthetics of reception, which attempted to combine the best features of two putatively opposing schools of criticism: Russian formalism and ""Marxist criticism. From the former he takes the insight that perception is fundamental to our encounter with literary texts and to change in literary history. From the latter he draws the notion that literature is thoroughly historical and can only be understood as a product of historical mediations. The aesthetics of reception thus places the perceiving subject at the centre of a literary historiography that locates texts in a larger artistic, social and political context. (See ""reader-response criticism, *text.)

The main tool which Jauss employs to accomplish this re-definition of interpretation and historiography is the ""horizon of expectation (Erwartungshorizont). Never explicitly defined by Jauss, the term evidently refers to a system or structure of expectations that are literary, cultural and social. Jauss proposes that literary scholarship should try to determine the Erwartungshorizont for any particular work and then measure the distance between the two. Only those works that violate or break the horizon of expectation evidence artistic merit. A guide to aesthetic distance can be found in the array of reactions to a given work by its initial audience and by literary critics, and later by other writers and literary scholarship. The aesthetics of reception thus postulates novelty or a deviation from an established standard as both a criterion for evaluation and as the motive force for change in literary history.

By the early 1970S, however, Jauss had revised his deviationist stance. In his Kleine Apologie der Asthetischen Erfahrung [Small Apology for Aesthetic Experience 1972] and in other essays from this period, he criticized what he called the 'aesthetics of negativity.' Reacting to the posthumous publication of ""Theodor Adorno's Aesthetic Theory (1970), for Jauss the paradigmatic case of negative aesthetics, he reconsidered the implications of his own 'negativity' as well. The aesthetics of negativity is deficient in two areas. First, it unnecessarily reduces the progressive role of art in society by admitting a positive social function only when the work negates the society in which it is produced. There is no room for affirmative art and consequently only elitist and hermetic works are declared authentic. Second, the aesthetics of negativity tends to deny the pleasure art gives. It thereby denies the primary function of art through the ages and is unable to appreciate the artistic value of a wide range of literary works, from medieval heroic epics to the classics of 'affirmative' literature.

Applying this criticism to his own theses from the 'Provocation' essay, Jauss developed a more differentiated notion of reception. In his magnum opus Asthetische Erfahrung und literarische Hermeneutik [Aesthetic Experience and Literary Hermeneutics 1977; 1982], he was centrally concerned with doing justice to the variety of responses to works of art. To avoid the deleterious consequences of negative aesthetics, he places the notion of pleasure or enjoyment (Genuss) at the centre of his theory. In the aesthetic realm we distance ourselves from the object that we produce by an act of consciousness. The key to aesthetic experience for Jauss is self-enjoyment in the enjoyment of something else (Selbstgenuss im Fremdgenuss). It consists of three moments: poesis, aisthesis and catharsis. The first refers to the productive aspect of our encounter with literature and art, the pleasure that stems from the application of our own creative abilities. Aisthesis is Jauss' designation for the receptive side of aesthetic experience. By supplying common perceptions for members of a community, aisthesis contrib- utes to social unity Finally, catharsis can be understood as the communicative component between art and recipient It can best be illustrated by the various ways (associative, admiring, sympathetic, cathartic, ironic) in which we interact and identify with the hero

Despite the subtlety and refinement of his later theoretical work, Jauss' early work had more of an impact in Germany, influencing an entire generation of younger scholars and sparking lively international debates His importance in the English-speaking world, by contrast, is a phenomenon of the i98os, when his work became more generally available in translation His acclaim in both, however, is due to his ability to apply the principles of Gadamenan hermeneutics to the sphere of literature and poetic theory

ROBERT C. HOLUB

Primary Sources

Jauss, Hans Robert Asthetische Erfahrung und literar-ische Hermeneutik Munich Fink, 1977 Rev and exp Frankfurt Suhrkamp, 1982 Aesthetic Experience and Literary Hermeneutics Theory and History of Literature 3 Minneapolis U of Minnesota P, 1982

- Kleine Apologie der Asthetischer Erfahrung Kon-stanzer Umversitatsreden 59 Constance UP, 1972

- Literaturgeschichte als Provokation der Literaturwis-senschaft Frankfurt Suhrkamp, 1970

- Toward an Aesthetic of Reception Theory and History of Literature 2 Minneapolis U of Mmneapo hs P, 1982

Яусс, Ганс Роберт

(Нар. у Німеччині, 1921-). Професор романських мов і теоретик літератури. Яусс навчався, а потім і викладав у Гейдельберзькому університеті. Перед тим, як у 1966 році його було призначено на посаду професора Констанського університету, він викладав в університетах Мюнстера та Гіссена. Яусс, один із центральних авторитетів *Констанської школи, став широковідомим завдяки рецептивній естетиці (Rezeptionsästhetik). Ця теорія визріла як один з герменевтичних підходів до вивчення *літератури, історії літератури, під значним впливом російського формалізму, а також поглядів *Ганса-Георга Гадамера (1900-), учителя Яусса. (Див. *герменевтика, російський *формалізм.)

Ранні роботи Яусса були присвячені деяким аспектам вивчення французької літератури, зокрема її середньовічному періоду. у 1967 році вчений привернув увагу теоретиків літератури своєю інаугураційною промовою, виголошеною в Констанському університеті “Was heisst und zu welchem Ende studiert man Literaturgeschichte?” [Чим є історія літератури та навіщо її вивчають?] Пізніше ця промова увійшла у книгу “Literaturgeschichte als Provokation der Literaturwissenchaft [Історія літератури як провокація в дослідженнях літератури]. Яусс у цій роботі описує в загальних рисах базисні принципи рецептивної естетики, в котрих він ніби прагне поєднати найкраще з двох, здавалося, протилежних шкіл: російського формалізму і *марксистської критики. У російського формалізму він переймає тезу, що дослідження механізмів сприйняття є засадничим моментом при вивченні будь-якого художнього тексту, а також при аналізі змін у розвитку літератури. А у другої зі згаданих шкіл він запозичує погляд на літературу як на такий феномен, котрий має виключно історичний характер, внаслідок чого вивчення її правомірно здійснювати лише з опорою на історичні детермінанти. Рецептивна естетика, таким чином, ставить суб’єкта в центр літературної історіографії, яка визначає місце текстів у ширшому художньому, соціальному і політичному контексті. (Див. *теорія читацького відгуку, *текст.)

Головним засобом, застосовуваним Яуссом при перевизначенні понять інтерпретації та історіографії, виступає *горизонт очікувань (Erwartungshorizont). Чіткої дефініції цього терміну вчений не дає, втім, очевидно, що він співвідносить горизонт очікувань із системою або ж із комплексом очікувань, які мають літературну, культурну та соціальну природу. Яусс пропонує вводити у коло задач літературознавчого аналізу окреслення Erwartungshorizont (горизонту очікувань) щодо кожного конкретного твору, а в подальшому – визначення дистанції між цим горизонтом і власне самим твором. Лише ті художні твори, котрі порушують і ламають традиційні горизонти очікувань, дійсно заслуговують високої естетичної оцінки. Мірилом естетичної дистанції слугує певна сукупність відгуків на даний твір, розпочинаючи з тих, що були висловлені тогочасною читацькою аудиторією і літературними критиками, та включаючи реакції інших письменників і літературознавців. Рецептивна естетика, отже, постулює пошук нового та відхід від вироблених стандартів, що виступають водночас і критерієм естетичної оцінки і мотивуючим імпульсом змін історії літератури.

Напочатку 1970^х рр. Яусс скоригував свою концепцію відхилення від звичного горизонту сподівань. У праці “Kleine Apologie der Asthetischen Erfahrung” [Дещо на захист естетичного досвіду, 1972] та в ряді інших статей цього періоду Яусс критикує те, що він раніше називав “естетикою заперечення/негативності”. У відповідь на посмертну книгу *Теодора Адорно “Естетична теорія” (1970), що була для Яусса яскравим прикладом негативістської/ заперечувальної естетики, вчений переглянув власне розуміння категорії “негативності”. Його естетиці негативності бракувало повноти принаймні у двох пунктах. По-перше, вона незрозумілим чином занижувала прогресивну роль мистецтва у суспільстві, допускаючи його позитивний вплив на соціум лише в тих випадках, коли художній твір заперечував те суспільство, в якому він з’явився. На його думку, не може існувати мистецтво, яке є стверджуючим, і тому справжніми зразками мистецтва можна визнати тільки елітарні та “закриті” художні твори. По-друге, принципи негативістської естетики спонукали відмовитися від тієї насолоди, яку здатне дарувати мистецтво. Таким чином, дана концепція естетики заперечувала ту функцію мистецтва, яка була першорядною упродовж цілих віків, і водночас ця концепція виявлялася неспроможною визначити художню вартість значної кількості творів, починаючи від середньовічного героїчного епосу і закінчуючи класичними взірцями, так званої, “позитивної” літератури.

Застосовуючи засади цієї критичної теорії у власній концепції літературознавчого аналізу, викладеній у статті “Провокація”, Яусс розробив більш диференційоване визначення поняття рецепції. У своєму програмному творі “Asthetische Erfahrung und literarische Hermeneutik” [Естетичний досвід і літературна герменевтика, 1977; 1982] він намагався віддати належне численним моделям рецепції творів мистецтва. Прагнучи нейтралізувати шкідливі наслідки впливу негативістської естетики, Яусс ставить у центр своєї теорії саме концепт задоволення або ж насолоди (Genuss). В естетичній царині ми дистанціюємося від того об’єкту, який самі породжуємо у своїй свідомості. Основою естетичного досвіду, за Яуссом, є само-задоволення, що виникає в процесі задоволення чимось іншим (Selbstgenuss im Fremdgenuss). Воно складається з трьох стадій: poesis, aisthesis, catharsis. Перша стадія співвідноситься з продуктивним аспектом нашої зустрічі із художнім чи мистецьким твором і передбачає отримання насолоди від застосування наших креативних здібностей. Аisthesis, як вказує Яусс, співвідноситься з рецептивною стороною естетичного досвіду. Наділяючи членів певної спільноти наслідками чужих рецепцій, aisthesis сприяє соціальній єдності. І насамкінець, catharsis тлумачиться як комунікативний компонент інтеракції між твором мистецтва і сприймачем. найкраще це може бути проілюстроване за допомогою кількох різних станів (пошук асоціацій, захоплення, співчуття, катарсис, іронія), в яких ми взаємодіємо та ідентифікуємося з героєм.

Незважаючи на те, що пізні роботи Яусса були гострішими й досконалішими за його ранні дослідження, саме останні здійснили найбільший вплив на розвиток літературознавчих студій в Німеччині, сформувавши ціле покоління молодих дослідників, а також пожвавивши навкололітературні дискусії в міжнародному середовищі. Що ж до англомовного світу, то роботи Яусса набули особливої популярності у 80^х роках після того, як з’явилося багато гарних перекладів його творів. Своїм широким визнанням вчений завдячує вмінню вдало застосувати принципи гадамерівської герменевтики в галузі літератури та теорії поезії.

Роберт С. Голуб

Перекладацька майстерня