New Page 1

ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000-2001

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА

ТЕКСТИ ТА ПЕРЕКЛАДИ

Габермас, Юрген (переклав Олег Кіндій)

Habermas, Jurgen

[1] (b. Germany, 1929-) Philosopher. Having received his doctorate at the University of Bonn, Habermas worked as an assistant to *Theodor Adorno and Max Horkheimer at the Institute for Social Research in Frankfurt. (See *Frank-furt School.) In 1961 he received the Habilitation degree from the University of Mainz and began teaching in Heidelberg where he was a colleague of *Hans-Georg Gadamer. Three years later he was named professor of philosophy at Frankfurt. His stay there was cut short when he was censured for having supported the German student protests of 1967-9. Since 1971 Habermas has been a member of the Max Planck Institute in Starnberg, where he is now co-director and visiting professor in Frankfurt. His first important book was Communication and the Evolution of Society (1962). Knowledge and Human Interests, his first philosophical work (1968), marked the beginning of his still growing influence in the English-speaking world. In these two books he displays a mastery of and participation in the hermeneutic tradition. His work, together with that of *Paul Ricoeur, has been influential in bringing together humanities and social sciences under the scrutiny of a philosophical interpretation. (See *hermeneutics.)

[2] To understand Habermas' complex philosophy of communication one must begin with his fundamental premise that the two essential types of human action are work and communication. Work is the purposeful, rational use of tools for the satisfaction of human needs; communication is interaction through which the knowing subject comes to know himself or herself through the eyes of others. The separation is essential since it is commonplace to be liberated from material want and still be enslaved in the ideological prison of institutional language.

[3] The major contribution Habermas has made to hermeneutics must be put into the context of his debate with Gadamer, which begins with his 1967 review of Truth and Method but continues through his constant re-elaboration of his own work in response to Gadamer's powerful argument. The differences between the two thinkers come down to one essential point: Gadamer holds that there are no privileged positions which can be construed as being outside of history since there can be no interpreter without language. The aim of phenomenological hermeneutics is not to bring a certain aspect of the world under theoretical control or to clear away institutional propaganda of vested interests through a critique of *ideology. (See also *phenomenological criticism.) Rather, phenomenological hermeneutics hopes to arrive at understanding through dialogue, first with others in one's own culture but also with others from other cultures and from the past. Habermas retorts that it is impossible to have a dialogue with someone who is trapped in the ideological webs of social institutions and whose only function is self-aggrandizement. In order to have a dialogue both partners must be free of institutional ideology in the domain of communication. To pursue the challenge posed by Gadamerian hermeneutics, Habermas developed an ever more comprehensive and ambitious program of ideological critique, his Universal Pragmatics. This program has five main points: (1) that the very act of dialogue implicitly makes truth-claims; (2) that all speakers who are communicatively competent operate on the basis of pragmatic universals; (3) that in order to study communication the philosopher has to construct an ideal speech situation but that this construct is present in everyday speech as a pragmatic assumption; (4) that truth is a truth-claim which can be rationally judged to have validity in the *discourse of the ideal speech situation; and (5) that human vested interests when institutionalized become social belief systems or ideologies which preclude social interaction. (See universal.)

[4] A closer look at these five basic points brings out the fundamental agreement and disagreement between Gadamer and Habermas and reveals the grounds for Ricoeur's mediation in the debate. The first point about the implicit truth-claims of speaking to another person in dialogue can be summed up this way. When two persons have a successful spoken interchange, it is because a relation has been established in which they have come to an understanding about something. This relationship can be explained only through the recognition that some things have been said as implicit truth-claims and that these have been recognized by both partners. The fundamental assumption is that understanding is the basic aim of communication. The second aim of Habermas' program is that of the pragmatic universals of dialogue. Habermas argues that for two persons to engage in dialogue both speakers must be aware of each other as subjects, must be aware of the world around them and, third, must be able to distinguish between the two. The two speakers draw upon the linguistic tools available to establish this recognition and distinction. Habermas claims that these are universals of communication which are pragmatically established. A third aim is the establishment of the ideal speech situation. Dialogue assumes that it is possible and desirable for the two speakers to come to some agreement. To come to an agreement does not mean that one speaker overpowers or intimidates the other but that the agreement is based exclusively on reason. This ideal situation, however, is impossible if there are any external or internal constraints such as fear, timidity or ignorance. The aim of the ideal situation is to serve as a goal toward which a systematic critique might strive. The fourth aim is to establish truth. The truth-claim, which can be explicit or implicit, must be judged as to its validity on the basis of a rational consensus among all the speakers. This consensus can only be arrived at through free dialogue. The fifth aim is to establish a systematic critique of ideology that would enhance the possibilities of speakers to solve human problems and differences through dialogue.

[5] Gadamer insists that there is no philosophical justification for the assertion that by means of a systematic critique it is possible to combat the effects of ideology. Since all speakers can only speak through language which is made through the values and value systems of the community of speakers, any critique does not rise above ideology; it revises, supplants and adjusts ideologies. Habermas' response is that Gadamer has not considered the institutional formation of ideology which supports the vested economic and political interests of these institutions. Not personal belief systems but institutionally devised ones are the impediment to communication. Therefore, a systematic study of social communication must be aimed at removing the barriers of ideology operating under the pretence of truth.

[6] In literary theory Habermas' philosophy provides a powerful attack on what *Fredric Jameson has called the 'political unconscious'; Habermas' argument also conforms with Ricoeur's view that the final aim of interpretation is to redescribe the world of action of both critic and readers. (See also *speech act theory, *communication theory.)

MARIO J. VALDES

Габермас, Юрген

[1] (нар. у Німеччині, 1929 - ) Філософ. Габермас захистив докторську дисертацію в університеті Бону і працював асистентом *Теодора Адорно і Макса Горкгайма в Інституті суспільних досліджень у Франкфурті. (Див. *Франкфуртська школа.) 1961-го року він отримав габілітаційний ступінь в університеті Майнца і розпочав викладацьку кар'єру в Гайдельберзі, де він був у дружнiх взаєминах з *Гансом-Георгом Гадамером. Через три роки вiн став професором філософії у Франкфурті. Праця Габермаса в цьому університеті припинилась тоді, коли його звинуватили в підтримцi протестів німецьких студентів 1967-9-их рокiв. 1971-го року Габермас став спiвробiтником Інституту Макса Планки у Штарнберзі, де він тепер працює співдиректором, а також час вiд часу читає лекцiї у Франкфуртcькому унiверситетi. Першою важливою працею Габермаса була книжка Cпілкування і еволюція суспільства (1962). Знання і людські інтереси, його перша філософська праця (1968), стала початоком його зростаючого авторитету в англомовному світі. У цих двох книгах він виявив свою вправнiсть в герменевтичнiй традиції та засвiдчив свою належнiсть до неї. Важливiсть його працi, поряд з працею Поля Рікера, полягає в поєднанні гуманітарних студiй та суспільних наук під критичним поглядом філософської інтерпретації. (Див. *герменевтика.)

[2] Аби зрозуміти досить складну філософію спілкування Габермаса, потрiбно виходити з її засадничої передумови про два найважливiшi типи людської дії: працю і спілкування. Праця – це цілеспрямоване, раціональне використання засобів для задоволення людських потреб; спілкування – це взаємодія, через яку самопізнавальний суб'єкт дiзнається про себе з перспективи іншої особи. Розмежування цих аспектiв є дуже важливим, адже загальновизнано, що можна звiльнитися від тиску матерiальних iнтересiв, але залишатися в ідеологічній в'язниці мови, нав’язаної iнституцiями.

[3] Найважливіший внесок, який Габермас зробив у царину герменевтики, потрібно розглядати у контексті його дискусій з Ґадамером, яка розпочалась оглядом Правди і методу 1967 року, і триває у постійному переглядi своєї праці у відповiдь на переконливi аргументи Ґадамера. Рiзниця мислення між цими двома мислителями закорiнена в одному основному питаннi. Ґадамер вважає, що не існує привілейованих позицій, якi б стояли понад історією, оскільки не існує інтерпретаторів без мови. Завдання феноменологічної герменевтики не полягає в тому, щоб пiдвести певний аспект свiту пiд теоретичний контроль універсуму або очистити інституційну пропаганду від завуальованих інтересів через критику *ідеології. (Див. також *феноменологічна критика.) Феноменологічна герменевтика радше сподівається осягнути порозуміння через діалог, по-перше, з тими, хто належить до власної культури, по-друге, з тими, хто належить до iнших культур та часiв. Габермас заперечує думку, що неможливо нав'язати діалог з тими, хто ув’яз в iдеологiчному павуттi суспільних інституцій, і єдиною функцєю якого є самозвеличення. Для того, щоб започаткувати діалог, обидві сторони мусять звільнитись від інституційної ідеології у сфері спілкування. Щоб вiдповiсти на виклик Ґадамерової герменевтики, Габермас розвинув набагато масштабнiшу та амбіційнішу програму критики ідеології, свою Універсальну Прагматику. До цієї програми входять п'ять головних пунктів: (1) кожен акт діалогу iмплiцитно претендує на правду; (2) усі комунікативно компетентні опоненти дiють керуючись універсальними прагматичними настановами; (3) для вивчення спілкування філософу слід сконструювати ідеальну мовну ситуацію, хоч ця конструкція побутує у щоденному мовленні як прагматичне припущення; (4) правда – це таке висловлювання, iстиннiсть якого може бути рацiонально доведеною в ідеальнiй мовленнєвiй ситуації; (5) завдяки процесу інституалізації прихованi людські інтереси стають суспільними системами вірувань або ідеологіями, які утруднюють соціальну взаємодію. (Див. *універсальне.)

[4] Коли краще розглянути ці п'ять пунктів, можна виявити основні погодження і розбіжності між Ґадамером і Габермасом та зрозуміти посередницьку роль Рікера у цій дискусії. Перший пункт, що стосується неявних правдотверджень в розмовi з іншою людиною, можна підсумувати так: дві особи успішно здійснюють мовний взаємообмiн тому, що їм вдалось нав'язати вiдносини, через якi вони дійшли до певного порозуміння. Цей зв'язок можна пояснити лише через визнання факту, що дві сторони висловились про певні речі як правдивi і визнали їх як такі. Основним поняттям тут є розуміння як головна мета спілкування. Другою метою програми Габермаса є універсальнi прагматичні настанови діалогу. Габермас стверджує, що для того, аби дві особи вступили в діалог, вони мусять, по-перше, сприймати один одного як суб'єкти, по-друге, визнати світ навколо себе і, по-третє, бути в стані розрізнити перше і друге. Два опоненти вдаються до лінгвістичних засобiв, здатних забезпечити це визнання та розрізнення. Габермас вважає, що універсальними настановами спілкування є ті, що мають прагматичне підгрунтя. Третя мета – створити ідеальну мовну ситуацію. У діалозі закладена можливість і бажання досягти згоди. Досягти згоди не можна тим, що один iз опонентiв перемагає [в суперечцi] чи залякає іншого, адже згода має грунтуватися на розумних засадах. Ідеальна ситуація неможлива при внутрішніх чи зовнішніх затримах, як напр. страх, приниження чи незнання. Завданням ідеальної ситуації – служити метою, на яку могла б орiєнтуватися систематична фiлософська критика. Четверта мета – закладення принципів правдивостi. Претензiя на правдивiсть твердження, iмплiцитне чи експлiцитне, мусить бути визначеною щодо правдивостi на основi розумного консенсусу мiж всiма опонентами. Цієї згоди можна досягнути тільки у вільному діалозi. П'ята мета – встановити систематичну критику ідеології, яка покращила б можливості опонентів вирішувати людські проблеми і вiдмiнностi за допомогою діалогу.

[5] Гадамер наполягає, що не iснує філософського оправдання того, що мовляв, засобами систематичної критики можна побороти наслідки ідеології. Оскільки всі опоненти можуть спілкуватися лише мовою, яка витворилась завдяки цінностям і системам цінностей спiльноти носiїв мови, будь-яка критика не здатна піднятися над ідеологією; вона переглядає, підмiнює та пристосовує ідеологію. Відповідь Габермаса полягає в тому, що Ґадамер не взяв до уваги інституційне формування тої ідеології, яка підтримує економічні та політичні інтереси інституцій. Не особисті, а інституційно заплановані системи вірувань є перешкодою для спілкування. Тому систематичне вивчення спілкування у суспiльствi мусить позбутися бар'єрів ідеології, яка функціонує під виглядом правдивостi.

[6] Філософія Габермаса вносить у теорію мови потужну критику того, що *Фредерик Джеймсон назвав "політичним несвідомим". Aргументацiя Габермаса також співпадає з поглядами Рікера на остаточну мету інтерпретації, яка полягає у переокресленні світу подій як критика, так і читача. (Див. також *теорія мовної дії, *теорія спілкування.)

Маріо Дж.Вальдеc

Перекладацька майстерня