|
ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000-2001 ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА
ТЕКСТИ ТА ПЕРЕКЛАДИ |
Бут, Вейн К. (переклала Олена Лілова)
|
Booth, Wayne C. |
Бут, Вейн.К
(нар.
у США 1921р.)
Риторик,
формаліст,
етик і
філософ
освіти. Вейн
К.Бут
отримав
ступінь
бакалавра в
університеті
Брігем Янг (1944),
а ступені
магістра (1947) і
доктора
наук (1950) у
Чиказькому
університеті.
Він
викладав у
коледжах
Гаверфорд
та Ерлгем, а з
1962 року до
виходу на
пенсію
працював у
Чиказькому
університеті
на посадах
пулманівського
професора
англійської
філології (George
M.Pullman
Professor
of
English)
та
заслуженого
професора.
Разом із
Шелдоном
Сексом Бут
був одним із
засновників
та
редакторів Critical Inquiery.
Про літературно-критичні
інтереси
Бута можна
частково
судити з
його
публікацій
у цьому
часописі, а
також із
його
співпраці з
редакційними
колегіями
таких
видань, як Novel,
Philosophy
and
Rhetoric, Scholia
Satyrica, Rhetoric, Philosophy
and
Literature. Бут –
член
Американської
Академії
мистецтв і
наук. У 1982 році
він був
головою
Асоціації
сучасної
мови (Modern
Language Association). До широкого кола наукових інтересів Бута належать нео-арістотелівський формалізм, риторика, філософія освіти та етика (Див.: *Нео-арістотелівська або Чиказька школа, *риторична критика). Бут був аспірантом *Р.С.Крейна, коли в Чикаго рух арістотелізму, представлений такими постатями, як Крейн, *Ельдер Ольсон, Річард Мак Кеон та інші члени Чиказького факультету, переживав період свого найвищого піднесення. Аналіз деяких із їхніх головних теоретичних робіт, включених Р.С.Крейном до збірки Critics and Criticism: Ancient and Modern ("Критики та критика: античність і сучасність" 1952) вказує на розбіжності між Нео-арістотелівською школою та *Новою критикою. Нео-арістотелівці закидали Новим критикам вузькість трактування форми у *літературі, яку останні пов’язували, головним чином, із вивченням мови з її двозначностями. Цей підхід, як видається, призвів до певного скептицизму такого тогочасного руху, як *деконструктивізм. Критичні роботи Бута створені під безпосереднім впливом аристотелівської ідеї про те, що міць літературного твору залежить від тієї злагодженості, з якою всі його частини – не тільки мова, а й такі мовні конструкти, як оповідна манера, герой, сюжет, – співпрацюють задля досягнення ефекту. Втім, вже у своїй першій роботі, що вийшла друком у складі книжки The Rhetoric of Fiction ("Риторика художньої літератури" 1961), Бут не погоджується з будь-яким формалізмом, котрий, як видається, ігнорує риторичний вплив художньої літератури на читача і на навколишній світ. Перекладена багатьма мовами “Риторика художньої літератури” стала світовою класикою з досліджень нарації та точки зору в художній літературі. У цій роботі містяться такі широковживані терміни, які повністю засвоєні мовою літературознавчих досліджень, і зазвичай не потребують цитування, наприклад, “автор, який мається на увазі”, на відміну від *оповідача та справжнього автора, надійний і “ненадійний оповідач” (такий, чия точка зору та судження щодо подій не викликають довіри читача). У новому, доповненому виданні цієї книги, яке вийшло друком 1983 року, Бут зазначає, що в “Риториці художньої літератури” йдеться не лише про оповідну манеру, котра застосовується письменниками задля того, щоб справити враження на читача, а й про вплив самої художньої літератури, котру дослідник вважає риторичним мистецтвом. Автор і читач зштовхуються під час з’ясування суттєвих моральних проблем, які розкривають позицію одного та впливають на другого. Таким чином, літературний образ “автора, який мається на увазі”, виникає з того, що робить справжній автор і представляє надзвичайний інтерес не тільки у зв’язку з дискусією довкола форми, але й також щодо можливого впливу твору на “*читача, який мається на увазі” (термін, що ввів *Вольфґанґ Ізер, очевидно походить від Бутівського “автора, який мається на увазі”). Так цілком логічно Бут переходить від форми та риторики до морального засновку художньої літератури та його впливу на реальне життя (“Хотів би я мати за друга автора, який мається на увазі?”). Отже, якщо враховувати хронологічний порядок, у якому були створені такі різноманітні, на перший погляд, твори Бута, то вони сприймаються як певна (тематична) послідовність: формалізм, риторика оповідної манери, *іронія і *метафора, риторика, спрямована на те, щоб примусити читача погодитися з догмою, метакритичний принцип/заклик критичного *плюралізму, збірки статей з питань професії викладача (йдеться не про методи навчання, а про педагогічне покликання і що воно значить), а також завершальне дослідження з питань етики художньої літератури – всі ці роботи пов’язані між собою темою моралі (див.: *метакритика). На думку Бута, формалізм має приділяти більше уваги власним риторичним ефектам (“Риторика художньої літератури”), риторика має піклуватися про ймовірні прогалини в спілкуванні та оцінюванні (Metaphor as Rhetoric / "Метафора як риторика” 1978, та A Rhetoric of Irony / "Риторика іронії” 1974); небезпечною для людської душі постає не тільки “мінлива іронія, а й беззмінна догма” (Modern Dogma and the Rhetoric of Assent / “Сучасна догма і риторика згоди” 1974); війна критиків має призвести до визнання обмеженості усіх літературно-критичних шкіл та початку більш плідного *дискурсу у вирішенні спірних питань (Critical Understanding / "Критичне розуміння” 1979). Для гуманіста Бута очевидним є висновок, що слід зосереджуватися не лише на абстрактних критичних дослідженнях, а й зважати на потенційних жертв наших невдач у тих дослідженнях: студентів тих викладачів, які не розуміють риторичного ефекту власних промов (The Vocation of a Teacher / "Покликання вчителя” 1989). Зрештою, піклуватися про студентів, що вивчають літературу, означає піклуватися про те, з ким вони спілкуються, та про етичні наслідки того, що вони читають (The Company We Keep / "Наше товариство” 1988). Внесок Бута у сучасну літературну критику можна представити як невпинне – протягом усієї його кар’єри – доведення того, що формалістське дослідження внутрішньої організації *тексту з усіма його різноманітними художніми прийомами може значною мірою допомогти у вивченні соціального й етичного підґрунтя літературного твору. Своєю діяльністю Бут сповідує критичний плюралізм: будь-яка точка зору лише збагачується, якщо подивитися на проблему крізь ще одні, інші окуляри. Плюралізм, таким чином, стає етичним принципом дослідника. Мері Дойл Спрінґер |