ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000-2001

АЛЬМАНАХ 

Ходімо разом, маленький друже, ходім! Північний вітер щипатиме нам щічки, кольне в носика. Але це — нічого! Ми ж усе далі й далі в ліс!

Там — ялівцéві кущі, наче дідугани з посрібленими інеєм бородами, маленькі ялиночки, наче балерини в пишних снігових убраннячках. А що ж там роблять старезні ялини, що півколом поставали, попідіймавши хвойні лапи? Вони стоять вартою при маленькій лісовій хатиночці, захищаючи її від жорстоких поривів лютих зимових вітрюганів.

Але що це засвітилося, що блиснуло у віконці? Це ж справжня крижанá квітка! Казкова блискуча пані, вона кличе тебе ближче і гостинно розкрива свої пелюстки.

— Приклади-но носика до шибки! — каже крижанá квітка. — Зазирни — і ти потрапиш у казку!.

ЛІСОВА ХАТИНКА

У лісовій хатинці зараз гамір і метушня. Там живе Дід Лід зі своїми помічниками. Гримають молотки, дзинчать пили, аж дзвенять шкляні висячки. Ґномики готують іграшки та гірлянди, якими прикрасять на Різдво гілки ялини. Там метушиться безупину також малесенька дівчинка. Вона посріблює волохаті шишки, виготовляє бенгальські вогні і  робить книжки-розмальовки. Дівчинка ця — Снігурка — працьовита внучка Діда Ліда.

А що ж сам Дід Лід? Він записує до товстої зимової книжки всіх дітей, яких обдаровуватиме у Різдвяне Надвечір’я.

Нікого не можна забути. Для кожного придуманий справді найкращий дарунок. Свята все ближче і ближче, тому в  лісовій хатинці робота кипить невпинно.

ЩО СПЕКЛА СНІГУРКА

Ґномики відчинили двері, приємний аромат розбрідається лісом поміж засніжених дерев. Позліталися синички та снігурі, повсідалися на даху, на підвіконнях і питають:

— Що це так пахне? Що так пахне? Це ж справжнісінький чудовий святковий аромат. Тільки Снігурка вміє пекти такі манюсенькі зірочки, такі пухкі півмісяці, таких гладеньких песенят і кошенят.

            Сьогодні Снігурка спекла ще й маленького пряникового чоловічка. Із печі вийняла, а той моргає обома вічками і весело посміхається. Де там! — йому дуже подобаються круглі горіхові ґудзички на животі.

— Яке гарне печиво! — Зраділа Снігурка. Але маленькому пряниковому чоловічкові треба ще й ім’я, і  Снігурка назвала його Хрумок.

— Чекай свят, Хрумочку! — Сказала Снігурка, кладучи його в кошик до іншого печива.

ГЕЛІКОПТЕР

            Готових дарунків щодня стає більше і більше. Врешті ними заповнена вся лісова хатинка так, що ніде нема вільного місця.

            Хрумок стурбовано каже:

            — Як же це Дід Лід нас рознесе?

            Але Дід Лід лише посміхається в бороду.

            — Не журися, — каже він, — у мене є маленький крижаний гелікоптОр. У ньому місця доволі.

            Хрумкові так хочеться побачити гелікоптер, що не передати. До свят недалеко, але Хрумок не може терпіти. Він потихеньку виліз із кошика з печивом.

            Коли Снігурка, виносячи мішечок із шишками, прочинила двері, Хрумок — скік! — повз неї і надвір.

            Так! Там, біля засніжених ялин стояв маленький гелікоптер Діда Ліда. Наче спокійний крижаний птах, він відбивав зимове сонце і чекав, коли зможе здійнятися над лісом.

            Довкола гелікоптера метушаться ґномики. Але що вони там роблять? Змащують мотор, перевіряють кермо і  ретельно розчищають місце, готуючи гелікоптерові маленький майданчик для приземлення.

            Хрумок дивився, дивився, а тоді підійшов до крижаного птаха і хотів у нього залізти, але ґномики не пустили.

            — Ні, ні, — сказали вони, — зараз ти нам тільки заважатимеш. Почекай до свят.

БІЛІ ЗІРОНЬКИ

“Хоч би вже скоріше прийшло Різдво”, — подумав Хрумок.

Він бачив, як Іній святково посріблив ліс, прикрасив Дідові Лідові навіть телевізійну антену, покрив тонюсінькою шкіркою сніг на даху. Як приємно ходити таким лісом, як радісно!

Холодне зимове сонечко проглянуло через завісу хмаринок. Тоді раптом якась мошкара вкрила небо, і почали сипатися, кружляючи, білі зіроньки.

 —   Ми — сніжинки, — каже одна.

— Але хто там такий? — питає друга, третя.

Врешті довкола Хрумка вже так багато сніжинок, що не злічити.

— Я — печений чоловічок, — пояснив Хрумок, — на свято Дід Лід понесе мене до дітей. Але свята ще далеко, треба зачекати.

— Для чого чекати? Ходи з нами! — замахали сніжинки. — Поспішімо негайно до дітей!

— Поспішімо, поспішімо, хай малі потішаться! Вони мене, напевно, вже дуже-дуже чекають, — вигукнув Хрумок захоплено і подався зі сніжинками так швидко, як тільки міг. Сніжинки повсідалися Хрумкові на рамена, на горіхові ґудзички, а деякі — навіть на голову. Всі білі зіроньки дуже легенькі, тому Хрумок лише посміхався.

У СНІГОВІЙ КУЧУГУРІ

Поспішаючи разом зі сніжинками, Хрумок зовсім не помітив, як раптом налетіла темна хмара. Чоловічок і незчувся, як із неба почали сипатися страшні горошини снігової крупи, які люто товкли його по спині. Який жах! Ну де подітися? Куди побігти? Ось тут йому, бідному, й кінець. Він беркицьнувся і пропав десь у снігу.

— Ну де ж добрий Дід Лід? Де дітки? Хто ж тепер їх потішить? — бідкався Хрумом і нехотячи закопувався все глибше в кучугуру…

Наступного ранку зі свого барлогу виліз ведмідь Бурчик і здивувався: сніжинки так танцюють, так кружляють! Лісу більше не впізнати.

Під снігом щезла в глибокому снігу і соснова колода. Ну де ж старому Бурчикові тепер посидіти? Він узяв широку лопату і почав ретельно прогрібати дорогу довкола свого житла.

Раптом — що це таке? На лопаті заворушилася дивна снігова грудка.

Бурчик узяв це ЩОСЬ, здув сніг, дивиться і тільки дивується: на його лапі метушиться маленький чоловічок із тіста.

— Диви! Який кумедний! — добросердо пробурчав Бурчик і поніс чоловічка до своєї хатини.

У БУРЧИКОВІЙ ХАТЦІ

Бурчик був гостинним.

—   Живи у мене і їж мед хоч цілу зиму! — каже він Хрумкові.

— Я ніяк не можу! — відповідає Хрумок, — Снігурка спекла мене, щоби Різдвяного вечора біля святкової ялинки я  звеселяв дітей. І це дуже важливе завдання.

— Так, так, — сказав Бурчик, — у такому випадку тебе обов’язково треба віднести до дітей. Сам ти зараз по кучугурах нікуди не доберешся на своїх коротеньких ніжках.

Старий Бурчик пообіцяв занести Хрумка до дітей, як тільки перепочине. Ось приляже трішки подрімати. Але якщо він заляже в барлозі і проспить цілу довгу зиму?! І справді, скоро Бурчик запав у такий глибокий солодкий сон, що нічого довкола не чув.

— Але — ой, ой! — хто це заглядає там через вікно? Це хитра лисиця Нишпорка. Хрумок зі страху сховався за найбільший глечик із медом.

Але Нишпорка вже прочинила двері, запхала в щілину гостру морду і мишкує. Все спокійно, тільки Бурчик хропе у  глибокому сні. Ха, нічого боятися! Подивлюся-но, як старий тут влаштувався!

Лисиця прослизнула в кімнату і помітила Хрумка.

— Ой, глянь який! — усміхнулася Нишпорка і пригладила вуса. — От зараз ухоплю!

МОЛОДІ ЛИСЕНЯТА

Лисиця Нишпорка схопила Хрумка і чимдуж кинулась у двері, тільки пишний хвіст мелькнув. Скоріш додому!

— Кра-кра! — сказала ворона Крáка, яка сиділа на горобині. — Що ти там вкрала, кра?

Але Нишпорка не відповіла. Так і мчить із Хрумком через замети, іноді підстрибуючи, іноді загрібаючи хвостом сніг. Хрумок бЧрсався щосили, та дарма. Як видрешся з таких лап?!

Лисиця принесла Хрумка до своєї госпЧди. Там, у снігу, сиділи малі лисенята і, нудьгуючи, ворушили вушками.

Коли лисенята побачили Хрумка, очиці їхні так і загорілися. Обидвоє підбігли до Нишпорки і вихопили того чоловічка з її лап.

Тепер для лисеняток велика забава — пофоркуючи, підкидають Хрумка своїми мордами.

“Ой, лОле! — думає в розпачі Хрумок, — хоч би не повідпадали ґудзики!”

Але лисеняткам не до Хрумкових ґудзиків.

ВЕЛИКИЙ М’ЯЧ

І що ж далі? Про Хрумка більше й не чути! Хрумок зник. То куди ж він подівся? Ну подумайте лише: лисенята так довго катуляли Хрумка по снігу, аж вкатуляли його у сніговий м’яч.

Лисенята ще й ще катуляли, аж доки підкотили м’яча до схилу. Але ж білий сніговий м’яч став таким величезним і  тяжелезним, що полетів схилом униз. А чого хвилюватися?! Лисенята пустили м’яча — хай собі котиться!

А обидвоє пустунів кинулися чимдуж до лісу. Хтозна, може Нишпорка саме в цей час приготувала для них щось смачненьке? Про величезного снігового м'яча лисенята вже встигли забути.

М’яч котився, котився щораз швидше і швидше і ставав щораз більшим і більшим. Бідолашний Хрумок у самій середині м’яча такий стиснений, такий скручений, але вибратися не може…

КУДИ ПРИКОТИВСЯ ХРУМОК

Сніговий чоловік Снігщн сидів у своїй хатинці і в’язав нового віника, а Снігщнка колотила морозиво і мирно собі наспівувала...

Аж раптом — грим! — щось тяжке вдарилось об стіну. Хатинка аж задвигтіла, і з тріском посипалися всі крижані шибки. Снігунові з переляку мало віник не випав із рук. Обидвоє кинулися надвір.

Що там таке? Надворі з розбитого снігового м’яча вистрибнув манюсінький чоловічок, кашляючи та чхаючи, бо мав повніський рот снігу.

— Ах ти, шибенику! — розгнівався Снігун. — Ти своїм м’ячем побив нам усі шибки!

— Ні, ні! — виправдовується Хрумок. — Я не винен. — Він у двох словах переповів, що з ним витворяли лисенята і як він туди потрапив.

Тоді Снігун відклав мітлу в куток і, все ще незадоволено бурмочучи, поплентався по крижані шибки. Засклив повибивані вікна, щоби вітри не гуляли по хаті. Але Снігунка була доброю. Вона закликала Хрумка до своєї хатинки.

— Відпочинь зараз у нас! — сказала Снігунка, подаючи на стіл величезну миску з морозивом. — Пригощайся! Зранку я тебе на санчатах відвезу до діточок.

Ох так, тоді Хрумок заспокоївся.

Пізніше, коли до кімнати заповзла темрява, Снігунка вклала Хрумка спатоньки, і вночі йому снилися м’які снігові дюни.

СКРЕКОТУХА ПЕРЕЛЯКАЛА СНІГОВИКІВ

— Ведіть вже мене, будь ласка, до дітей! — нагадує Хрумок наступного ранку Снігунці.

Якщо вже пообіцяли, то треба вести. Снігунка вийшла на подвір’я, знайшла санчата і поклала на них подущинку зі сніжинок, щоби Хрумкові зручніше сиділося. Хрумок уже вмостився на санчатах, коли несподівано надлетіла сорока Скрекотуха і взялася так скрекотати, що ввесь двір задзвенів.

— Скреке-ке! — каже вона. — Скрек! Теплюк іде! Відлига йде! Ось-ось буде тут! Скреке-ке!

Почувши це, сніговики перелякалися всмерть. Обидвоє почали метатися по подвір’ю, розмахуючи руками і не знаючи, що робити. Першим отямився Снігун.

— Так ось, треба бігти до Пíвноча! — гукнув він і кинувся геть щодуху.

Снігунка хотіла захопити зі собою дещо з хатинки, але так розхвилювалася, що надворі випустила з рук те, що тримала, і все розсипалося крижаними друзками. Снігунка хотіла також взяти зі собою Хрумка.

— Ні, ні! — замахав рученятами Хрумок. — Я не хочу до Півноча, ні! Мені треба обов’язково до дітей!

Тоді Снігунка махнула на все рукою і залопотіла геть. Тільки сліди залишилися на снігу.

КУДИ ПОДІТИСЯ

— До Різдва вже зовсім близько, — думає Хрумок, — тож треба скоріше дістатися до святкової зали.

І він подався в той бік, де поміж дерев виднівся дим із хатинок.

— Скреке-ке! — сміється Скрекотуха. — Все-одно Теплюк тебе наздожене. Все-одно впадеш у калюжу і кінець тобі буде! Скреке-ке! Скреке-ке! Скреке-ке!

І Скрекотуха полетіла собі.

Ой-ой-ой! Що ж Хрумкові придумати, адже Теплюк такий злий. А якщо він вже ось тут, майже за деревами? Пораховані мої дні! Хрумок поплентався далі по пухкому снігу, але вперед майже не просувався.

Тоді він раптом помітив дятла Строкатика. Той, наполегливо працюючи, ретельно обстукував стовбур сосни.

— Бачу, в тебе гарячий робочий час, — каже Хрумок, — але чи ти би мені трішки не допоміг?

— Чим тобі допомогти? — питає Строкатик.

— Благаю, висади мене на дерево! — каже Хрумок.

—    —   Що ти на дереві робитимеш? — дуже здивувався дятел Строкатик.

— Там буде безпечніше, — пояснив Хрумок, — коли прийде Теплюк, то не зможе мене втопити.

Якщо так, то треба допомогти. І Строкатик виніс Хрумка на соснову гілку.

— Ну, сиди тут щасливо! — сказав дятел Строкатик. Він був дуже зайнятий, тому відлетів.

ХРУМОК СТАЄ БІЛИМ

Хрумок сидів на сосновій лапі і чекав Теплюка. Дні минали за днями, а Теплюк все не приходив. Ай-яй, язиката Скрекотуха молола дурниці.

Із кожним днем мороз усе лютішав. А Хрумок не міг більше ні про що довідатися. Він вкрився інеєм і став зовсім білим, закостенів, ніжки заледеніли і примерзли до гілки.

Тут прилетіла ворона Крака. Замерзла і зголодніла, вона примостилася на сосновій лапі поряд із Хрумком. Почекай, почекай! Та це ж може бути смачне. Щось смачненького до вЧла!

Крака мала величезного дзьоба. Дзьоб, дзьоб! — вона віддзьобала Хрумка від гілки, вхопила його і понесла геть.

Коли ворона летіла, за нею стежила цікава сорока Скрекотуха. Побачивши Краку, відразу метнулася до неї, бо хотіла знати, що тій Бог послав. Краці це дуже не сподобалося. Вона з цілої злости дзьобнула Скрекотуху. Тут обидві стали так вовтузитися, так дзьобатися, що Крака зовсім забула, що тримає в лапах Хрумка, і випустила його.

У цей момент стежкою біг пес Гавчик. Хрумок беркицьнувся в сніг — Гавчикові просто біля морди.

— Гав-гав! — Гавчик від несподіванки аж відскочив. Але Хрумок гулькнув у сніг і не ворушився.

Гавчик довго не роздумував. Він уже багато чого понастягував до своєї буди. Тож ухопив Хрумка і зі знахідкою в  зубах подався через кучугури до Крижаного містечка.

ЗБОРИ У КРИЖАНОМУ МІСТЕЧКУ

Тільки-но Гавчик приніс Хрумка до Крижаного містечка, як одразу ж прийшла гуска Ґаґа.

— Що це за незнайомець, ґа-ґа-ґа? — питає вона.

— Гав-гав, з неба впав, — сказав Гавчик і потягнув засніженого Хрумка до своєї буди.

Посходилися всі мешканці Крижаного містечка і стали розглядати Хрумка. Чому він не рухається? Чому не говорить?

— Напевно йому рот замерз, — подумав уголос крілик Тихунець.

— Ко-ко-ко, мороз його заморозив, тому й не говорить, — вирішила курка Квока.

— Гав-гав, — докинув Гавчик, — занесу до своєї буди, хай розмерзнеться, гав-гав!

— Хро-хро! Чого це до тебе?! — заперечило порося Рох. — У тебе холодно в буді, завжди двері відчинені навстіж, хро!

— Ках-ках, — вирішила качка Крячка, — занесу його до своєї хати. У мене дуже тепло. Приходьте пізніше відвідати! Ках!

Крячка затягнула Хрумка до своєї хати і зачинила двері. Ках!

У КРЯЧКИ

У теплій хаті качки Крячки зовсім скоро Хрумок відтанув. Зійшов іній, і він знову став брунатним пряниковим чоловічком. Хрумок був безмежно щасливим, бо знову міг рухатися і говорити. Він говорив і говорив, переповідаючи Крячці свої різноманітні пригоди. Крячка довідалася також про те, що Хрумкові на Різдвяний вечір треба потрапити до дітей, щоби зайняти своє місце біля святкової ялинки.

— Ках-ках! Це не біда! — Каже Крячка. — Діти живуть недалеко звідси. Ми тебе туди доставимо. Ках!

Тоді Крячка додумалася, що Хрумка треба викупати до приходу свят. Ках-ках — наказала вона Хрумкові йти до лазнички.

Хрумок хотів було заперечити, однак Крячка нічого не слухала, готуючи воду, крякаючи помішувала її і шукала мило.

Хрумок був дуже нещасним. А як же інакше?! Якщо його покладуть до гарячої ванни, він же розпливеться! І що тоді? Треба якнайшвидше тікати геть!

Доки Крячка готувала ванну, Хрумок тихенько прочинив двері і вислизнув надвір.

ХРУМОК ПРОПАВ

Надворі нікогісінько. Хрумкові ніжки знову ходять. Хрусь-хрусь! Хрусь-хрусь! — чуються його поспішні кроки. Хрусь-хрусь! Хрусь-хрусь! — Хрумок біжить по мерзлому снігу, поспішає. Йому ж до дітей! Скоріше до дітей! Вони десь тут, зовсім близько.

Але страшнющий Вихор помітив Хрумка і мчав задихавшись сюди аж із горизонту.

— І-у-у-у! — Вихор заревів і, догнавши Хрумка, підхопив і поніс його вперед поривом свого подиху. Поніс манісінького чоловічка через Крижане містечко, стрімголов мчав через замерзлу ріку до лісу, через просіку, через дрова, поскладані в штабелі, і кинув чоловічка на узліссі — бум! — об стовбур сосни.

— І-у-у-у! — ревів Вихор. Нагинаючи верховіття дерев, понісся і пропав, як не бувало. Кинув Хрумка, розірваного на шматки.

Зовсім тихо наблизилося Надвечір’я Різдва. Але Хрумок того не бачив. Лише засніжені дерева, височезні верховіття і  розкидані кавальчики тіста. Як яскраво сяють зорі! Одна за другою загоряються там — над лісом, над кучугурами, і  гаснуть. Ні, це не зіроньки. Це веселі святкові вогники.

НЕСПОДІВАНІ РЯТІВНИКИ

Коло багатьох будинків приземлився цього вечора невеликий гелікоптерчик Діда Ліда. Біля багатьох святкових ялинок Дід Лід послухав колядок дітей. Поки обдаровував усіх, минув Святий вечір.

Лісом стрибали дві вивірочки. Це були чепурушечки з вусиками і старанно зачесаними пензликами на вушках. Куди ж мандрують вивірочки в таку пізню пору? Поспішають до святкової ялинки.

Раптом вони щось помітили в снігу.

— Поламаний чоловічок! — зойкнув Стриб. — Таке нещастя у святковий вечір!

— Як же ж допомогти? — задумалася Стрибка. — Ані не зашити, ані не скріпити якось по-іншому…

Думали так, думали сяк, аж нарешті разом придумали: видерли шмат берестя, поклали на неї поламаного Хрумка і  понесли.

Несли синім лісом через кучугури і снігові замети. Ноші іноді загиналися, вгрузали в сніг. Стомлені вивірочки розправляли їх, вирівнювали і несли далі. Ой, чи той ліс ніколи не скінчиться? Чи тій пітьмі ніколи не буде кінця?

Аж ось засніжені ялини розступилися.

Приємне світло блиснуло назустріч і осяяло рівнину.  

РІЗДВЯНА НІЧ

Що ж це так казково переливається? Що там так виблискує? Дід Лід повернувся зі святкового польоту і біля своєї хатинки запалив вогні на ялинці для лісових мешканців. Раптом замовкли синички і снігурі, не сміялися навіть ґномики, не дзвеніли святкові дзвіночки. Що ж таке?

Прийшли дві зовсім знесилені вивірочки і поклали до ніг Діда Ліда ноші.

— Ой, леле! — зойкнула Снігурка, побачивши поламаного Хрумка. — Не потрапив до дітей! Ну чому ти був таким нечемним і виліз із кошика з печивом?!

Але Різдвяна ніч — чарівна ніч. Дід Лід тільки простягнув руку, провів над Хрумком своєю пухнастою рукавицею — раз, два! — і Хрумок знову здоровий. Він кліпнув очицями і побачив, що два горіхові ґудзички на своїх місцях.

— Тепер буду терпляче чекати цілий рік! — пообіцяв Хрумок. — Дідусю Лідусю, чи тоді заведеш ти мене до дітей?

— Обов’язково заведу! — кивнув головою Дід Лід.

І хтозна, можливо наступного Різдва Дід Лід струсить сніг із ніг біля твого порога. Він зайде до твоєї кімнати, де  чудово пахнутиме святкова ялинка і мерехтітиме полум’я свічечок.

І дуже можливо, що тоді з Дідом Лідом буде також Хрумок — манюсенький жвавий пряниковий чоловічок.

На початок сторінки

Альманах

Перекладацька майстерня