ПЕРЕКЛАДАЦЬКА МАЙСТЕРНЯ 2000

Мова – одне з найбільш незбагненних явищ, яке супроводжує людину впродовж усього її життя. Питання виникнення мови і досі містить у собі багато таємниць і дає поштовх до виникнення різноманітних гіпотез. Багато вчених, серед них такі відомі лінгвісти, як В.Гумбольдт та О.Потебня, працювали над цією проблемою і пов’язували питання походження мови з питанням про відношення мови до мислення. У свою чергу спроба усвідомити початок людської мови неможлива без з’ясування значення слова для думки і ступеня його зв’язку з душевним життям взагалі. Сам процес зародження феномена мови органічно пов’язаний із роботою певних форм людського мислення з одного боку, а з іншого боку слово стає засобом формування і вираження думки. Ця дихотомія і криє в собі багато таємниць щодо людської свідомості та щодо переходу думки в слово і навпаки.

Але наскільки б не був складним процес формування мови, ми все ж можемо виділити деякі чинники, що впливають на організацію мови, на її структуру, лексичний склад, образність та на інші аспекти. Це, безумовно, історичні, географічні та соціальні умови, але в першу чергу те, що ми можемо назвати духом народу, тобто його ментальність, особливості національного характеру і світосприйняття. Тут доречно було б навести одну із базових тез В.Гумбольдта: «Як окреме слово стає між людиною і предметом, так вся мова (як світогляд найвищої одиниці — народу) стає між людиною і природою, яка на неї діє. Людина оточує себе світом звуків, щоб сприйняти і переробити у собі світ предметів. В цих словах нема ніякого перебільшення. Оскільки почуття і діяльність людини залежать від уявлень, а уявлення — від мови, то взагалі всі стосунки людини із зовнішніми предметами зумовлені тим, як ці предмети представляються їй у мові. Людина, виділяючи із себе мову, тим самим актом вплітає себе в її полотно; кожен народ обведений колом своєї мови і вийти з цього кола він може, тільки перейшовши в іншу».[1]

Отже, кожна мова є неповторною і є тими окулярами, через які мовці дивляться на світ. І, навпаки, мова є вираженням усіх порухів душі і свідомості народу.

Самобутність української мови виражається на всіх рівнях її функціонування. Ми можемо це спостерігати і на побудові семантичної структури слова, і на закономірностях деривації та полісемії; найбільше самобутніх елементів можна знайти на словотвірному рівні, та особливо — на лексичному, оскільки саме ці рівні є носіями семантики і створюють простір для вираження багатоманітності значень.

Цілком слушні думки Маргарити Жуйкової стосовно взаємозв’язку мови та ментальності й характеру її носіїв, висловлені у її статті "Як говоритимуть наші нащадки – українською мовою чи “малороссийским наречием”?". Для передачі багатства внутрішнього світу людини, різноманітних відтінків емоцій, душевних порухів в українській мові існують численні словотвірні моделі, що дозволяють утворювати форми суб’єктивного оцінювання. Маргарита Жуйкова порівнює різноманітні пестливі форми слова очі — очечки, оченята, оченьки, віченьки, очиці, очки — з російським зневажливим глазенки, відповідника якому в українській мові ми не знаходимо. А у Вешних водах І.Тургєнєва читаємо: В ложу всунулась голова с золотыми очками на любопытных и тупых глазенках. Автор статті вважає, що відсутність таких негативно забарвлених форм у мові свідчить про доброту людей і зрештою про моральне здоров’я нації. Особливістю української мови є й те, що вона не має презирливих форм навіть тих слів, які позначають негативні поняття. Так, українці називають своїх недругів воріженьками. Словник Б.Грінченка не фіксує жодної зневажливої чи презирливої форми для слів пан чи пані, вказуючи 12 пестливо-зменшувальних форм, серед яких панонько, паничик, паниченько, від панна — паннуся. Від слів татарин, татарка (які, безперечно, асоціювалися зі злом, небезпекою, полоном) зафіксовано 12 форм, серед яких лише 2 можна вважати негативними: татарва (збірне) і татарюга; решта — пестливі та зменшувальні: татаронько (від татарин); татаронька (від татарка), татарочка, татарченятко...

Але з цього, на думку дослідниці, не випливає українська байдужість до негативних явищ чи засліплена закоханість у все поспіль: народ умів виявити словом і зневагу, і презирство, і відразу до асоціальних явищ, затаврувавши негідника. Порівняймо: злодій, злодіяка, злодюга, злодіячка, злодюжка, крадій, крадько, крадюка.

Унікальну розвиненість словотвірних моделей і форм суб’єктивної оцінки можна пояснити такою рисою ментальності, як перевага емоційно-почуттєвого компоненту над раціональним у світосприймальних настановах українців. Це відзначало багато дослідників української душі. Наприклад, Олександр Кульчицький у статті "Світовідчуття українця" пише: «Українське психічне несвідоме в своєму глибшому колективному шарі, який виявляє збірні переживання хліборобського колективу на плодючому чорноземі, має наскрізь позитивний характер». Українець завжди шукав у світі передовсім красу, добро, радіючи їм, стійко переносячи життєві незгоди. Як вказує той самий дослідник, раціонально-вольові чинники менш важливі для формування українського світогляду, аніж чуттєві. На цій підставі О.Кульчицький назвав українську психічну структуру “кардоцентричною”.[2]

Категорія димінутивності є однією з яскравих ознак самобутності української мови, оскільки вона виявила себе надзвичайно продуктивною порівняно з іншими мовами.

Лексико-граматична категорія димінутивності є одним із важливих засобів вираження експресивності та оцінки.

На відміну, наприклад, від англійської мови, у якій вживаються зменшувальні форми лише іменників, і то значно меншою мірою, українська мова допускає димінутиви іменників, займенників, прикметників, прислівників і навіть дієслів, числівників та вигуків. Цікавими в цьому плані є дані, які наводить у своїй статті "Категорія димінутивності в англійській та українській мові" Л.І.Корунець. Дані вибірки з двох приблизно однакових за обсягом словників — 11-томного Словника української мови (~134 тис. слів) та словника Вебстера (~142 тис. слів) — співвідношення іменникових димінутивів становить 3456 : 300, а стосовно загальної кількості слів у словниках маємо таке співвідношення: 0,026 (2,6%) : 0,0021 (0,21%). Отже, кількість іменникових димінутивів у Словнику української мови в 12,4 рази перевищує їх кількість у словнику Вебстера. Якщо ж узяти всі димінутивні утворення кожної з частин мови за Словником української мови (їх 4164), то вони становлять 3,1 % від усіх наведених у словнику слів. Це в 14 разів більше, ніж у словнику Вебстера.

Але насправді існує ще більше димінутивів в українській мові, бо словники не відображають усієї їх кількості: там нема слів з абстрактним значенням та слів іншомовного походження. Крім того, до 11-томного Словника української мови не введені димінутивні власні назви.

Оскільки українська мова синтетична за своєю структурою, то в ній переважає морфологічний спосіб творення димінутивів. Кількість димінутивних суфіксів в українській та англійській мовах виражається співвідношенням 54 : 16.

Димінутивні суфікси можна погрупувати за частинами мови та за значеннями. Так, для іменника маємо такі суфікси на позначення зменшено-пестливого відтінку: -к- ( берізка, дитинка, дівчинка, доріжка, земелька, ямка); -ик (бантик, дворик, мостик, пакетик, прутик, ротик, секретик); -инк- (суфікс на позначення одиничності з відтінком зменшеності: волосинка, ікринка, піщинка, росинка, соломинка, травинка); -ок (гайок, дідок казанок, ланок, лісок, льодок,); -чик ( рукавчик, парканчик, мазунчик, бігунчик, кавунчик); -оньк- (березонька, брівонька, голівонька, дібровонька, кізонька, корівонька, родинонька, русалонька); -еньк- (водиченька, доріженька, зозуленька, неволенька, неділенька, ніженька, подруженька, пшениченька, тополенька, травиченька); -очк- (трембіточка, крихточка, ванночка, панночка, торбочка, буквочка); -иц- (водиця, землиця). Прикметникових суфіксів менше, але вони також продуктивні: -еньк- — у прикметниках зі значенням слабкого вияву певної ознаки чи якості з відтінком зменшено-пестливим та доброзичливим (білявенький, щуплявенький, чорнявенький, чубатенький); у прикметниках із значенням звичної кількості певної ознаки, з відтінком пестливості (не зменшеності) та зичливості або делікатності (дурненький, золотенький, меншенький, ширшенький,); у прикметниках із значенням інтенсивного вияву певної ознаки чи якості, з відтінком зменшено-пестливим та доброзичливістю (біленький, важкенький, рідненький, сивенький, спіленький); -есеньк- — у прикметниках із значенням інтенсивного вияву певної ознаки чи якості та зменшено-пестливим відтінком (буйнесенький, вірнесенький, гарнесенький, густесенький, дрібнесенький, жовтесенький, сухесенький, темнесенький тихесенький, товстесенький, чорнесенький); -ісіньк-, -юсіньк- — у прикметниках на позначення максимального обсягу певної ознаки чи якості, та пестливого відтінку (білісінький, блідісінький, вірнісінький, вузісінький, гарнюсінький, голісінький, живісінький, малюсінький, манюсінький, новісінький, повнісінький, прямісінький, свіжісінький, теплісінький, тонюсінький, худюсінький, цілісінький, чужісінький).[3]

Широко вживані в українській мові здрібнілі форми прислівників набули особливого семантико-стилістичного увиразнення внаслідок творення їх за допомогою суфіксів -ечк-, -еньк-, -ісіньк-, -к- (тепереньки, тамечки, однаковісінько, тамки). Це творення піднесло виразність семантики первинних прислівників, надавши їй цим здрібніло-пестливим забарвленням відтінку суб’єктивності. Ось чому поняття будь-якої обставини характеризується цими прислівниками саме так, як їх розуміє, а чи хоче подати співбесідник (мовець).

Наприклад, характеризуючи свій час відповідно до свого розуміння, Андрій Волик (Фата-моргана М.Коцюбинського) вживає прислівник тепереньки, хоч міг ужити й тепер, теперечки тощо. Поняття часу в нього настільки суб’єктивно абстрагується, що переростає в нове, ще ширше поняття — поняття сучасних йому порядків взагалі. Саме так він пояснює тепереньки, коли говорить: ...Чиста загибель тепереньки чоловікові: заробити нема де, землі зроду не було, комірне плати, кругом злидні, а їсти мусиш. [4]

Внаслідок співвідносного характеру будови прислівників їх морфеми часто є стилістично тотожними з подібними морфемами інших частин мови. Так, суфікси прислівників, що за своїм походженням є іменниковими і прикметниковими, стилістично ставлять прислівник в один ряд з іменниками чи прикметниками, як це видно з прикладів: Любо в полі. Тепло гріє сонце. Вітерець легенько повіва, на жниварках їдуть комсомольці, почалися радісні жнива … (В.Бичко); Дві молодички гарненько цокотять удворі, а тут дітвора змагається: чогось не поділили (М.Вовчок); “От уже й сонечко низенько“, – каже та й почала тоді згадувати батька й матір (М.Вовчок). ... Кімнати низенькі, похилі, а проте стільчики всякі, коло стіни рядочком ... (М.Вовчок).

У зв’язку з цим слід підкреслити, що відіменні прислівники з димінутивними суфіксами переважно вживаються у плані стилістичних функцій прикметників. Дієслівні ж прислівники, а також деяка частина іменних прислівників виступають у функції дієслова.

Отже, іменні прислівники з суфіксами здрібніло-пестливого значення знаходять стилістичний контакт з іменниками такого ж суфіксального утворення. Колишні граматичні зв’язки узгодження, що в прислівниковій категорії втрачені, в цьому випадку компенсуються стилістично-суфіксальним уподібненням обох категорій.[5]

В українській мові за кожним родом іменників закріплені певні суфікси:

Жін. рід: -к-, -очк-, -ечк-, -ч-, -оньк-, - еньк-, -ин-, -иц-, -ун( юн)-, -ус (юс)-, -ц-.

Чол. рід: -ок, -очок, -(ч)ик, - (ч)ичок, -ець, -к-, - еньк-, -усь.

Іменники pluralia tantum: -к, -ат- (-ят-), -очк-, -ик(-чик), -ц-.

Усі значення димінутивів можна розбити на 4 основні групи:

4) значення дедимінутивізації, пейоративності або зневаги, збільшення, згрубілості.

Крім цього, слова можуть набувати додаткової конотації, наприклад, фамільярності (браток), іронії (сімейка, теорійка), але тут слід наголосити, що вирішальну роль відіграє контекст, оскільки та сама форма може нести різне значення у різних контекстах ( наприклад, погодка і в позитивному, і в негативному значенні).

Для проведення дослідження було опрацьовано дві драми Миколи Куліша – Патетична соната і Народний Малахій (разом 178 стор.), також твір Майка Йогансена Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію (160 стор.).

Найбільша насиченість димінутивними дериватами на сторінку тексту виявилась у драмі Народний Малахій — 192 димінутиви на 93 сторінки, в Патетичній сонаті — 128 на 85 сторінок, в Подорожі ученого доктора Леонардо… — 107 на 160 стор.

В усіх трьох творах переважають димінутиви зі значенням зменшеності і пестливості (намисточко, віконце, хвилиночка, стьожечки, ослончик, лавочка, горщочок, буковки, кашка, клуночок, хмароньки, квітоньки, стежечки, мірочки, містечка, свічечка, купки, монополька, церковці, півники, садки, дзвоники, сокирки, гілочка, черевички, ослик, хатинка, дірочка, бильце, дитинчата та ін.).

Десемантизовані димінутиви зі значенням пейоративності вживаються значно рідше, і зневажлива конотація відчувається лише завдяки контекстові: громадянчик, ісусик, ослик, благенький, жальце.

Часто вживання димінутивних форм прямо вмотивовано мовною ситуацією – коли, наприклад, розмова йде між рідними або дуже близькими людьми, коли висловлюються пристрасні почуття іт.д.:

- Не знаю …Пішли до начраймила. А я в церкву заскочила, мамонько, навколішки впала, помолилася: Боже, кажу, Боже, не дай мені щастя-долі, тільки дай, щоб папонька вдома зосталися! Підлогу поцілувала (а сама плаче та показує, як вона це робила). Чи гаразд, що я так робила, мамонько?

- Ойкнула Матильдонька, а я додала: сердешнеє дитя моє!.. Колись і я отак сиріткою бідненькою, дівонькою бліденькою служила, служила, плакала, плакала, – аж поки …не виплакала собі долі…

- От якби тобі, доню, папоньку знайти, а мені дорогу. Може, голубонько, ти знала Вакулиху?..

Але часто димінутиви вживаються і в звичних ситуаціях з метою надати мовленню більшої патетичності та справити глибший емоційний вплив на співрозмовника.

- Піди ж, моя доню, та наріж цибулі дрібнесенько, редьки, олійкою помасти на закуску людям (Там само, ст. 12).

Такі невмотивовані ситуацією вживання димінутивів глибоко притаманні українському розмовному мовленню і є характерною рисою української мови. Це найкраще видно з уживання абстрактних понять або предметів, до яких досить рідко застосовують категорії зменшеності чи пестливості, але все ж вони набувають форми димінутивів: суботонька, неділенька, порадонька, роботонька, свободонька, сторононька, горілонька.

Ще одна група морфологічних утворень, які за значеннями дещо наближаються до димінутивних форм, — це прикметники з суфіксами –ав-, –уват-, які позначають наявність певної ознаки в зниженій кількості, у зменшеній мірі (жовтявий, сивуватий, білуватий, водявий, золотавий).

Варто згадати і так звані десемантизовані суфікси, коли вони втрачають відтінок здрібнілості і слово набуває свого спеціального узусу, вже відокремленого семантично від його початкової основи, пор.: свічка – свіча, казанок – казан, шнурок – шнур. Таку семантичну зміну лінгвісти окреслюють іще терміном "дедимінутивізація".

Цікавими є димінутивні форми власних назв, причому як імен, так і географічних назв (Жоржик, Маринка, Андрійко, Віруня Вірунька, Кирюшка, Кирюшик, Дінець, Дінчик, Кривець). Деякі з яких, як, наприклад, Зінька, Дунька набрали просторічного звучання, а деякі — милозвучного ласкавого відтінку (Маринонька, Маласик, Нінонька, Любуня, Матильдонька).

Автори вживають незвичні, але дуже мелодійні димінутивні форми звертання: громадянчику, пташонько, милонько.

Усі знайдені димінутиви можна поділити за ступенями димінутивності відповідно до класифікації, яку пропонує Л. Корунець, на три групи:

1) димінутивність І-го ступеня, вживаються суфікси -ок, -(ч)ик, -к-, -(ч)ин-, -ень, -ець, -ць. Наприклад: віконце, вусик, дукатик, трошки, березка, братик, дзвінок, ярок, огник, дідок, чоловічок, вітерець.

2) Димінутивність ІІ-го ступеня, суфікси -ечок-, -ичок-, -очок-, -очк-, -ечк-, -ичк-, -ічк-, -инк-. Наприклад: кіска – косичка, Маринко – Маринонько, перинка – периночка, стьожка – стьожечка, ніжка – ніжечка.

3) Димінутивність ІІІ-го ступеня, в якій спостерігаємо нанизування суфіксів -иноньк-, -иночк-, -еняточк-, енятк-, -анаточк-, -яточк-, -унечк-, -очечок- та ін.; спостерігається значно рідше, ніж попередні дві групи. В аналізованих творах таких димінутивних форм виявилось лише три: малюлюсінький, елементарнісінької, простісінько.

Говорячи про димінутивність ІІІ-го ступеня варто згадати про явище редуплікації, тобто повного або часткового повторення певної частини слова для утворення різних його форм, як, наприклад, малюлюсінький. Редупліковані димінутивні суфікси можна вважати самобутньою рисою, котра відрізняє українську мову від інших слов’янських і неслов’янських мов, в яких це явище не спостерігається.

Що ж до частоти вживання димінутивів у різних частинах мови, то вимальовується та сама тенденція, про яку вже було сказано вище. Найбільше димінутивних форм припадає на іменники та прикметники, дещо менше на прислівники. Димінутивних форм інших частин мови не було виявлено.

Вживання димінутивних форм дуже продуктивне в українській мові і на доказ цього наводжу ще ряд прикладів із творів українських письменників.

Маріє, Мріє, Мрієчко моя, Моя Марієчко тривожна, Твоїм гірким, як світ ім’ям мені звучить хвилина кожна (М.Вінграновський).

А собачка — біс його взяв — сидить на призобці. Та все дзяв та дзяв (В.Мисик).

Отак собі гарненько сам посиджу, Із молодим дубком погомоню, Позичу в хмар вечірнього вогню та привітаю прохолоду свіжу (А.Малишко).

А наш Рябко все спатки не вкладався (П.Гулак-Артемовський ).

Я лиш прошу тебе, сестрице-вишенько, поганим людям ягід не роди (Б.Олійник).

Численні приклади вживання димінутивів бачимо у народній творчості: у прислів’ях, приказках, загадках. Наприклад:

Трошки гречки, трошки проса, трошки взута, трошки боса.

Вчи дитину не штурханцями, а добрими ділами та слівцями.

Маленьке, сіреньке, а хвостик, як шило (мишка).

Біжить чимчик по долинці у сіренькій кожушинці (зайчик).

У зеленії хустинки золоті хова зернинки (кукурудза).

Особливо насичені димінутивами українські казки, що зумовлено особливостями жанру, а також специфікою читацької аудиторії. Завдяки димінутивам інформація, яку несуть казки, стає легшою для дитячого сприйняття та емоційно насиченішою. Ось декілька прикладів:

Став копати Кирик ямку на дитину, викопав із срібними карбованцями кошельчик.

Забули ще один маленький грішок – то ваше багатство.

Приходить, а в нього і млинок, і ставок, і хозяйствечко гарне.

Вибігає з хати дівчинка, така гарна, як та квіточка.

Дівчинко-голубонько, обчисть мене, оббери мене – я тобі у великій пригоді стану.

Окунець, окунець, повернись до мене головою , побалакаєм з тобою.

А далі підманив до себе голубка, глядь, аж під крильцем карточка.

…Бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку.

З перекладацької точки зору димінутиви створюють значні труднощі, особливо у мовах з аналітичною будовою, оскільки їм бракує засобів для вираження значення зменшеності, пестливості, зневажливості. Наприклад, англійська мова володіє досить обмеженими морфологічними засобами, а саме переважно іменниковими суфіксами -у, -let, -cule, -el, -et, -ette, -ie, -in, -kin, -ling, -ock, -ule. Щоб компенсувати таку прогалину в семантичному та конотативному навантаженні слів, переважно використовуються лексичні засоби, тобто слова, здебільшого прикметники, зі значенням зменшеності та ласкавості: little, small, tiny, dear, kind, lovely.

Для проведення невеличкого порівняльного аналізу перекладності димінутивних форм з української мови на англійську і навпаки використано декілька популярних казок, а також деякі зразки поезії, бо саме ці жанри створюють найбільший простір для використання димінутивів.

Розпочнімо з усім відомої з дитинства Казки про котика та півника:

Був собі Котик та Півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник тільки співає.

Англійський переклад цієї казки звучить таким чином:

Once upon a time there lived a Cat and a Cock who loved each other dearly. The Cat played his fiddle and the Cock sang songs.

Порівнюючи два варіанти, бачимо, що жодну з димінутивних форм, ужитих в українському тексті, не було адекватно передано англійською мовою, оскільки вживаються стилістично цілком нейтральні слова. Це означає, що відтінок зменшеності і ласкавості втрачений в англійському тексті.

Порівняймо ще два уривки з цієї ж казки, тепер уже віршовані.

По каменю-мосту For her bushy tail

Тут уже спостерігаємо застосування і морфологічних, і лексичних засобів для передачі категорії димінутивності. Слово Cat замінено на Puss, яке відображає конотацію ласкавості, а слово Fox отримало суфікс -y, який також несе значення зменшеності та пестливості.

В англійському варіанті казки Івасик-Телесик колисочка перекладається як little cradle, деревинка – як stick of wood, Зміючка Оленка як Olenka little snake, зате слова матінка, батенько, човник, веселечко, рибка, пиріжки передані стилістично нейтральними mother, father, boat, oar, fish, pie.

Порівняймо переклади ще декількох уривків з казки:

Наварила кулешику,- And I’ll cook some food for you,

І з ніжками, і з ручками, Just enough for you to eat

Знову бачимо компенсацію з використанням слова little; конотація ласкавості слів ніжками, ручками втрачена, а кулешик не лише втратив конотацію в англійському перекладі, але й частину семантичного значення, бо перекладений гіперонімом food.

Порівняння наступних двох уривків показує, як важко передати англійською мовою мелодію українських димінутивів:

Та понесіть до батенька, At the door they will meet us,

Ще одна казка, яку діти читають багатьма мовами, — це Білосніжка. На відміну від англомовного варіанту казки, в якому гноми безіменні, україномовні гноми мають дуже промовисті та милозвучні імена — Мудрунчик, Чхунчик, Веселунчик, Задумчик, Буркунчик, Стидунчик, Дрімунчик. Ці імена настільки красномовні, що недарма, прочитавши їх на спинках ліжок і дійшовши до Дрімунчика, Білосніжка позіхнула і сказала, що теж хоче подрімати. А утворені вони за одним словотвірним типом – суфіксом -ун та його пестливим помічником -чик.

А тепер звернімося до поезії, а саме, задушевного вступу до поеми Княжна.

Читаючи ці рядки, ми ніби занурюємося у безмежне море спокою і краси. Дивовижно прості слова, а наскільки глибоко вони западають у душу. Без сумніву, це шедевр, і тому навіть найкращому перекладачеві було б важко передати усе багатство відчуттів та значень, виразити так багато цими лаконічними реченнями. Ось чому, прочитавши навіть дуже добрий англійський переклад, ми ще раз переконуємося наскільки співучою, лагідною, мелодійною і неповторною є українська мова.

На основі проведеного аналізу можна ствердити, що категорія димінутивності є характерною рисою української мови завдяки високій частотності її вживання, а також оригінальності та неповторності димінутивних форм.

В українській мові переважає морфологічний спосіб творення димінутивів, причому димінутивні форми можливі для всіх повнозначних частин мови і не тільки для них.

Категорія димінутивності — це один із засобів вираження національного характеру і ментальності, а саме чуттєвості, лагідності, доброзичливості, доброти українців.

У процесі перекладу на інші мови, зокрема на англійську, димінутивні форми створюють для перекладача певні труднощі через відсутність в англійській мові настільки ж розвинених відповідних словотвірних моделей. У таких випадках найчастіше застосовується метод лексичної компенсації.

1. Йогансен, Майк. Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію. – б.м.: РУХ, б.р. – 169 с.

2. Куліш, Микола. Твори. – Нью-Йорк: Українська Вільна Академія у США, 1955.

3. Мої улюблені казки. – Київ:Освіта, 1993. – 128 с.

4. Українські народні казки. – Київ: Веселка,1987. – 169 с.

5. Уолт Дісней. Білосніжка та семеро гномів / Переказ з англійської Віталія Коротича. – Київ: Веселка, 1982. – 72 с.

6. Шевченко Т. Кобзар. – Київ: Держ. видавництво художньої літератури, 1956. – 588с.

7. European Fairy Tales / Comp. by Dagmara Sekorova. - Prague: Albatros, 1971. – 176 p.

Використана література

1. Бабич Н.Д. Практична стилістика. – Львів: Видавниче об’єднання “Вища школа”, 1977. – 154с.

2. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. – Київ: Радянська школа, 1977. – 117 с.

3. Жуйкова, Маргарита. Як говоритимуть наші нащадки: українською мовою чи “малороссийским наречием” // Сучасність. – 1993. – №10. – С. 123-128.

4. Клименко Н.Ф. Як народжується слово. – Київ: Радянська школа, 1991. – 287 с.

5. Корунець Л.І. Категорія димінутивності в англійській та українській мовах // Мовознавство. – 1981. – №4. – С. 81-85.

6. Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л.А.Булахівського, т. 1.

7. Пресняков О.П. Поэтика познания и творчества: Теория словесности А.А.Потебни. – Москва: Художественная литература, 1980. – 218 с.

8. Чапля І.К. Прислівники в українській мові. – Харків: Вид-во Харківського університету, 1960.

[1] О.Пресняков. Поэтика познания и творчества. – Москва, 1980. – С. 32.

[2] Жуйкова, Маргарита. Як говоритимуть наші нащадки: українською мовою чи “малороссийским наречием”? // Сучасність. – 1993. – №10. – С. 123-128.

[3] Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. – Київ: Радянська школа, 1977. – С. 44-56.

[4] Чапля І.К. Прислівники в українській мові. – Харків: Вид-во Харківського університету, 1960. – С. 46-47.

[5] Чапля І.К. Згад. праця. – С. 102.